Медична реформа другої ланки в районах

Про реформу в медицині сьогодні говорять часто, бо так чи інакше вона торкається кожного. Та, доки не захворієш сам чи хтось із твоїх рідних, вона тебе мало хвилює. І не тому, що ти байдужий, а тому, що кожен має виконувати свою роботу. Ти довіряєш людям, які займаються цим фахово і отримують за це зарплатню. Ти працюєш і платиш податки, розраховуєш на те, що твоє право на отримання медичної допомоги буде реалізовано вчасно.

Якщо ти живеш у столиці чи обласному центрі, з цим усе набагато простіше: і медичні заклади забезпечені діагностичною та лікувальною апаратурою краще, ніж у районних центрах, і з кадрами менше проблем. Та й вибір у тебе є: в межах міста ти можеш звертатися як до державної поліклініки чи лікарні, так і до приватних структур.

Читайте: Убивча спадщина радянщини

Мешканці ж сіл, селищ та маленьких міст постійно зіштовхуються з тим, що протягом останніх 20 років при всіх владах проводяться реформи, результатом яких в районних лікарнях стало закриття пологових відділень, зменшення обсягів надання хірургічних послуг, відсутність сучасної апаратури, плинність кадрів. І везуть породілля в старенькій швидкій (а то й з двома пересадками) жахливими українськими дорогами до обласного центру чи закріпленої лікарні великого міста. І відстань може бути до ста кілометрів. Тому й народжують в дорозі і у швидких, і у власних машинах, і в попутках, і в автобусах.

Читайте: Розмовляйте зі мною українською, або Різниця між "просити" і вимагати

Точно так мусять відвозити у міські лікарні сільських пацієнтів, які потребують хірургічного втручання, бо ці операції заборонено робити в районних лікарнях!!! А колись робили! І заборонено не тому, що вже немає там потрібних фахівців, а тому, що їм обмежили перелік операцій, які надаються в районній лікарні.

…Липень 2019 року. Потрібна допомога медиків моїй мамі. Після звернення до фахівців Царичанської центральної районної лікарні і проходження рентгену та УЗД, отримуємо направлення на операцію до лікарні швидкої допомоги у Кам’янському. Я хочу забрати маму до Києва, та хірург не радить їхати в далеку дорогу, бо у будь-який момент може трапитись непоправне. Розумію. Тож із Царичанки швидка везе нас до Петриківської районної лікарні, там мусимо чекати майже годину іншої швидкої, яка везе нас до місця призначення через усе місто. Дороги жахливі, швидка старенька, хоча працівники кажуть, що це ще не найгірший варіант, бо новіші ще гірші. Більше трьох годин втрачено! В лікарні огляд фахівців. Консультації… МРТ не можна пройти, бо вже немає спеціаліста. Повторне УЗД теж…

Читайте: Не знаєш мови - не маєш роботи, або шуруй туди, де твій ізик лунатиме!

Нас відправляють знову до Царичанки для проходження лікування у терапевтичному відділенні з постійним контролем стану селезінки, аби бачити динаміку. І знову три години в швидкій з пересадкою у Петриківці, очікування між швидкими майже година. У пацієнтки два зламані ребра після падіння, плеврит, попередній діагноз - субкапсулярний розрив селезінки (гематома). На вулиці спека, у швидкій дихати нічим, а в неї до всього перерахованого ще й підвищена температура, серцева недостатність і гіпертонія. Здоровій людині це важко витримати, а хворій?

А уявімо собі, аби у районній лікарні було все необхідне обладнання і до того ж не застаріле, аби можна було уточнити діагноз з допомогою МРТ, щоб був дозвіл на проведення великих оперативних втручань, чи довелося б хворій людині кататися кількома швидкими розбитими дорогами більше шести годин?

Лікування у терапевтичному відділенні було успішним, за що я щиро вдячна його завідувачці Жадан Олені Миколаївні та всьому колективу відділення. Фаховість спеціалістів саме цієї лікарні у мене ніколи не викликала сумнівів, а от оснащеність лікарні, можливість надавати ті чи інші послуги у повному обсязі з кожним роком тануть… У мене немає претензій до лікарів, а от до тих, хто через кожні кілька років після зміни чергової влади проводять нові реформи, претензії величезні. Бо районні лікарні не завжди були такими. Колись у Царичанській районній лікарні було своє пологове відділення, був дозвіл на проведення великих оперативних втручань. Було навіть забезпечення ліками … Колись…

Липень цього року для Царичанської громади та колективу лікарні видався неймовірно важким. Люди були стурбовані чутками про можливі скорочення в лікарні та закриття деяких відділень у зв’язку з реформою другої ланки… Звісно, що всі хотіли знати правду. В лікарні відбулось засідання профкому за участю керівника вторинної ланки Віктора Бровка.

Не буду вдаватися в усі подробиці перипетій, як це подає місцева преса та автори дописів у соцмережах, скажу основне: царичанці вирішили захищати свої права, гуртуватися, надавати розголосу. І в цьому є великий плюс для громади. З кожним днем кількість небайдужих зростала. Місцевий депутат і власник сторінки Ц.О.С. у ФБ Чорнобривець подав депутатський запит до лікарні. Лікар-фтизіатр КЗ "Царичанська ЦРЛ"ДОР" Олександр Бондаренко склав петиції "Про забезпечення права громадян на отримання медичної допомоги" від трьох громад – Царичанської, Могилівської та Ляшківської, бо всі вони обслуговуються у цій лікарні. Відбулася зустріч ініціативної групи жителів Царичанського району із головою Царичанської ОТГ Геннадієм Сумським. В її складі були працівники КЗ "Царичанська ЦРЛ" ДОР і небайдужі жителі району. Під час зустрічі обговорювалося питання подальшої долі працівників медичного закладу і зміни якості надання медичної допомоги в умовах можливого скорочення персоналу. Присутні висловили свої думки та внесли пропозиції. За результатами зустрічі були досягнуті усні домовленості щодо максимальної підтримки і співпраці. Голова ОТГ подякував усім за ініціативність і небайдужість до долі лікарні. Було наголошено, що питання скорочення персоналу та відділень лікарні буде обговорюватися на зустрічі з її керівництвом. Порушував це злободенне питання Геннадій Сумський і в області.

На сьогодні колектив лікарні завірили, що скорочень не буде. Підкреслюю, на сьогодні.

Оскільки районні лікарні України недоукомплектовані кадрами, виникає питання: куди ж іще скорочувати? Реформу в медичній галузі я бачу не в скороченні кадрів, не в зменшенні фінансування і не в скороченні кількості медичних закладів. А, навпаки, у збереженні кадрів, збільшенні фінансування на зарплати медичним працівникам та на закупівлю сучасної медичної діагностичної і лікувальної апаратури. В районних лікарнях старі рентгенапарати, УЗІ, швидкі допомоги …. Зокрема, в Царичанській районній лікарні вони вже давно мали б бути замінені новими, їм по кілька десятиліть…

Заклад потребує залучення профільних спеціалістів: окуліста, дитячого інфекціоніста, дермато-венеролога, психіатра, дитячого анестезіолога, дитячого фтизіатра, дитячого отоларинголога, онколога. А ще рентгенолога, рентген лаборантів, лікаря функціональної діагностики, реабілітога. Потребує закупівлі комп'ютерів і оргтехніки. Створення єдиної лікарняної мережі та під'єднання до єдиної системи реєстру пацієнтів.

Мешканці районів мають отримувати таке ж якісне медичне обслуговування, як і жителі міст. І не їхати за ним за сотні кілометрів. Сільський мешканець сьогодні настільки обділений увагою держави, що годі й казати. І не тільки в медичній сфері. У людей уже склалося враження, що їх виживають з їхньої землі непродуманими реформами постійними, які одна влада не встигає завершити, а інша вже розпочинає свої. І так від виборів до виборів.