Чим здивувала лікарня у Борисполі: ексклюзивний фоторепортаж

Бориспіль - місто не маленьке та зовсім поруч з Києвом. Багато давно вважають його практично готовим районом, якому не вистачає лише офіційного статусу.

Тут є свій ринок, свій торговий центр, інші необхідні об'єкти міської інфраструктури. Є і лікарня. Навіть ціле медмістечко. Великий, з різними відділеннями і корпусами.

Їду з інспекцією туди. Побачене в Києві в лікарні на Червоному Хуторі і в БСП залишило не найкращі враження, м'яко кажучи. Якщо в столиці таке, то як же йдуть справи в регіонах, нехай навіть дуже наближених, подумалося мені.

Враження двояке: очікувала побачити мало не нетрі, а в підсумку виявилося не все так погано. Але потрібно пам'ятати, що говоримо ми про Україну, тому "непогано" означає наявність матраців, відсутність дірок в стінах, а також відносну чистоту. Тут є станція швидкої допомоги і навіть пологовий будинок. Окремо варто терапія, інфекційне відділення, капличка та морг.

Територія брудна і недоглянута. Причому бруд - це не сміття. Це обрізані гілки, якесь незрозуміла звалище. Лікарня розташована на території з досить щедрою рослинністю. Але вона справляє враження покинутої зони, до якої нікому немає діла.

Найсумніше враження, мабуть, викликає відділення терапії. На вигляд - стара сільська хата. Коли заходиш всередину, відкривається довгий і вузький коридор. По одній стороні - палати. Кожна - на чотирьох. По іншій стороні - лікарські кабінети. Тут вже не покладеш хворих в коридорі, адже в ньому навряд чи можна розминутися двом людям.

Палати дуже вузькі. В один ряд стоять по два ліжка і дві тумбочки. Між ними немає навіть 10 сантиметрів просвіту. Білизна темно-сірого кольору. Щодо чисто. Але все дуже старе, що дихає на ладан. Постіль взагалі справляє старе враження. Дивно, як вона ще не розпадається на нитки.

У туалеті традиційні ганчірки всюди. У нашого молодшого медичного персоналу, мабуть, традиція така. Розвішувати всюди ці брудні шматки матеріалу. Щоб пацієнти, не дай бог, не звикли до лікарняного розкоші.

Заходжу в головний корпус. На першому поверсі - поліклініка, безліч аптек і травматологія. Радісно виляючи хвостом заходить бродячий пес. Йде лікарняними коридорами... Як ні в чому не бувало.

Що мене тут здивувало, так це вироби "а-ля очманілі ручки". Там коробка для результатів аналізів, тут якісь пристосування для їх здачі. Загалом видно, що установа ще міцно застрягла в дефіцитному "совку". Всі ці щедро обвішані орігамі двері при вході в черговий кабінет є свідченням чи мізерного фінансування, чи крадіжки.

Здивувала одна табличка при вході до кабінету. У наказовому тоні. Вона розповідає, як потрібно заходити до "його величності" лікаря. По інтернету колись гуляв пост про те, що в одній зі столичних лікарень висіло оголошення, з якого випливає, що пацієнт - це не клієнт. Так і тут. На папері не вистачало лише вхідного номера і слова "наказ".

І це, серед інших недоліків, особливість наших лікарень. Використовуючи слабкість людини в момент проблем зі здоров'ям, лікарі відчувають себе божками. Вважають за можливе командувати, грубити.

А ми виляти хвостом, як та сама собака, яка забрела на територію лікарні. Заглядаємо віддано в очі, і якщо скажуть зняти труси прямо в коридорі, то ми так і зробимо. Будемо сором'язливо прикривати своє найпотаємніше і з-під лоба поглядати на доктора, аби тільки не засмутити "світило".