Постковідна епоха: чому віруси значно сильніші, ніж ми очікували?

Під час спалахів інфекцій ми заспокоюємо себе думкою, що віруси з часом стають слабшими і менш небезпечними для людини. Принаймні, поступово з’являються ліки проти багатьох патогенів. Проте пандемія COVID-19 змусила вчених переглянути уявлення про вірусну еволюцію. То чому ж віруси залишаються серйозною загрозою для людства?

Як саме діють віруси?

Чому віруси такі небезпечні для нас, якщо це лише мікроскопічні інфекційні агенти, які не мають власних клітин і не здатні до самостійного розмноження? Насамперед вони проникають у клітини організму, "захоплюють" їхню генетичну систему та змушують виробляти нові копії вірусу.

Коли інфекція потрапляє в організм, імунна система починає реагувати, виробляючи антитіла, які можуть нейтралізувати збудника. Якщо людина вже стикалася з подібним вірусом або була вакцинована, то захисна відповідь буде швидшою та ефективнішою.

Але віруси – надзвичайно адаптивні. Деякі з них, наприклад, грип або ВІЛ (вірус імунодефіциту людини), можуть швидко мутувати, уникаючи імунного нагляду. COVID-19, хоч і мутує повільніше за грип, також має механізми зміни свого генетичного матеріалу, що дозволяє йому створювати нові штами.

Це ускладнює створення довготривалих вакцин. Саме тому щеплення від грипу оновлюються щосезону, а вакцини проти COVID-19 потребують модифікації для боротьби з новими варіантами вірусу.

Чи зменшується небезпека від вірусів?

Досліджуючи інфекції наприкінці XIX століття, деякі вчені дійшли висновку, що віруси та бактерії, які викликають хвороби, з часом стають менш агресивними. Американський бактеріолог Теобальд Сміт висунув гіпотезу авірулентності: для патогену еволюційно вигідно не завдавати значної шкоди своєму носію, адже смерть хазяїна припиняє поширення інфекції. Логічно, що вірулентність (тобто здатність викликати важке захворювання) має поступово зменшуватися.

Цей підхід залишався популярним у наукових колах аж до 1970-х років. Але згодом з’явилася альтернативна думка – гіпотеза компромісу між передачею та вірулентністю. Вона визнає, що надто висока смертність справді може знизити поширення вірусу. Але якщо вірус агресивний, він передається швидше, і природний відбір може сприяти саме таким штамам.

Прикладом є вірус грипу, який постійно мутує і може викликати пандемії з високою смертністю, як це було в 1918 році під час "іспанки".

Проте деякі віруси залишаються стабільно небезпечними.Так, ВІЛ не став менш агресивним, адже для нього вигідно тривалий час залишатися в організмі носія, поступово руйнуючи імунну систему. Без антиретровірусної терапії він призводить до розвитку СНІДу, який робить людину вразливою до будь-яких інфекцій.

Вірус Ебола з моменту першого відомого спалаху в 1976 році також не втратив своєї смертоносності. Його летальність у деяких випадках перевищувала 50-70%. Причина в тому, що вірус передається через безпосередній контакт з біологічними рідинами хворої людини, а не повітряно-крапельним шляхом. Тому природний відбір не змушує його знижувати вірулентність.

Чому нові штами COVID-19 викликають меншу смертність?

Натомість вірус SARS-CoV-2 з початку пандемії значно змінився. Якщо оригінальний штам викликав важкі ураження легень і мав високий рівень летальності, то новіші варіанти, такі як "Омікрон", хоч і поширюються швидше, але спричиняють менш важкий перебіг захворювання.

Чому так відбувається?

1. Вакцинація та природна інфекція допомогли зменшити кількість важких випадків, оскільки імунна система тепер краще знає вірус.
2. Нові штами більш ефективно передаються, але викликають менш серйозні ускладнення – це вигідно для самого вірусу, бо дозволяє йому швидше поширюватися.
3. Медики тепер краще розуміють, як боротися з COVID-19, що значно знизило рівень смертності.

Однак це не означає, що вірус вже не становить загрози. Він все ще залишається причиною госпіталізацій, особливо серед людей з ослабленим імунітетом.

Віруси, які залишають слід на все життя

Варто зважати і на те, що деякі віруси не лише викликають гострі інфекції, а й мають довготривалий вплив на організм. Сучасні дослідження називають це поствірусним синдромом. Його основні симптоми: загальна слабкість, втома, біль у м'язах, задишка. Проте певні інфекції можуть мати і більш специфічні наслідки.

Наприклад, вірус Епштейна-Барр, який інфікує майже 95% людей у світі (часто безсимптомно), може викликати інфекційний мононуклеоз або навіть сприяти розвитку таких серйозних захворювань, як розсіяний склероз або певні види раку. Вірус Зіка може стати причиною запального артриту. У тих, хто пережив Еболу, спостерігаються хронічні запальні стани очей, які можуть призвести до втрати зору та інших серйозних ускладнень.

Щодо COVID-19, то серед його наслідків є і так званий "тривалий ковід" – стан, який може включати втому, "туман" у голові, проблеми з серцем і навіть автоімунні захворювання. Досі відкрите запитання: чи вірус продовжує залишатися в організмі, чи він просто "запускає" запальні процеси, які тривають навіть після його зникнення?

Чого чекати далі?

Віруси не зникнуть, і ми, ймовірно, ще не раз зіткнемося з новими пандеміями. Але завдяки сучасній науці ми вже маємо більше інструментів для боротьби:

• швидка розробка вакцин. COVID-19 показав, що нові технології дозволяють створювати ефективні вакцини в рекордні терміни.
• краще розуміння вірусної еволюції. Вчені тепер можуть швидше передбачати, які мутації з’являтимуться, і готуватися до них.
• удосконалення противірусних препаратів. Є ліки, які можуть знижувати ризик важкого перебігу COVID-19, і в майбутньому їх стане більше. Це, наприклад, противірусні препарати прямої дії на основі діючої речовини протефлазід, які ефективно впливають як на РНК-, так і з ДНК- вірусів. Препарат містить флавоноїди, що допомагають як пришвидшити одужання, так і зменшити ризик можливих ускладнень.

Проте одне сьогодні зрозуміло точно: віруси не завжди стають слабшими. Вони пристосовуються, змінюються і постійно випробовують межі нашого імунітету. Але людство також розвивається, і знання про механізми їхньої дії дають нам шанс бути на крок попереду.