Казус Радуцького: анатомія кулуарної влади
В українській медицині є золоте правило: якщо не знаєш, що робити – дзвони старшому лікарю. У політиці Михайла Радуцького це правило не діє. Він і є старший лікар. Навіть якщо диплом у нього фельдшерський, а під рукою ціле Міністерство охорони здоров’я, яке чомусь грає роль його санітарки.
Кар’єрний шлях Радуцького – це історія про те, як диспетчер швидкої може вирішувати, хто стане міністром, які лікарні закриють, а які отримають новеньке обладнання за мільйони бюджетних гривень. Лікарського диплома немає? Не біда. Головне – є досвід ручного управління потоками грошей, більшими, ніж бюджети деяких обласних центрів України.
"Борис": палата для VIP-пацієнтів і VIP-договорняків
1993 рік. Українська приватна медицина – як екзотична рослина з журналу "Burda": красиво, але дорого й не для всіх. І тут з’являється "Борис" – спільний проєкт Радуцького, Льва Хлявича і Дмитра Гордона. Формально – клініка. Фактично – закритий клуб, де замість карт роздають історії хвороб, а замість фішок на столі: посади, тендери і вплив.
За відсутності преси в палатах можна було вирішити будь-що: від погодження політичних союзів до розподілу державних підрядів. "Борис" став символом статусу: лікуватися тут означало бути "своїм" у великій грі, а шум апарату ШВЛ іноді супроводжував не порятунок пацієнта, а народження нових політичних комбінацій.
"Борис-Донбас": коли клятва Гіппократа зустріла клятву партії
Середина 2000-х. Радуцькому вже тісно у столиці – і він виходить на регіональний рівень. "Борис-Донбас" у партнерстві з Тимуром Валітовим, зятем Тетяни Бахтєєвої, відкриває двері в кланову медицину Донбасу.
Тут тендери не виграють – їх розігрують серед "своїх". А медицина стає інструментом фінансового контролю над регіоном. Радуцький отримує доступ до схем постачання медобладнання і фарми, які приносять стабільний прибуток. У такому союзі не треба воювати за ринок – достатньо підморгувати у потрібний момент на банкетах.
Комітет як паралельний МОЗ
Вересень 2019-го. Новообраний парламент призначає Радуцького головою комітету з питань здоров’я нації. А вже за кілька днів у ЗМІ з’являється його переписка: "моя людина – Зоряна Черненко" (майбутня Скалецька) і добірний мат щодо чуток про повернення пані Супрун.
Далі комітет перетворюється на диригентський пульт, а МОЗ – на першу скрипку, яка грає тільки по нотах, виданих з комітету. Міністр? Лише виконавець сценаріїв, затверджених "нагорі".
Липень 2025: "Операція з порятунку Ляшка"
Коли у липні 2025-го запахло відставкою міністра Ляшка, Радуцький діяв, як реаніматолог у критичній ситуації – тільки пацієнтом була вся його вертикаль впливу. Він підключив "політичний дефібрилятор" – дзвінки депутатам, розмови про "хаос у МОЗ під час війни" та "необхідність зберегти стабільність закупівель".
Результат: Ляшко залишився у кріслі, а МОЗ тепер зобов’язане Радуцькому не лише за посадою, а й особисто.
Як працює "тіньовий МОЗ"
- Комітет ВР – диригент.
- МОЗ – перша скрипка.
- НСЗУ та ДП "Медичні закупівлі" – духові й ударні.
- Приватна медицина – бек-вокал, який підхоплює потрібний мотив.
Усе це злагоджено грає одну мелодію: "Своїм – усе, іншим – за тарифом".
Симптоми системної корупції (без діагнозу, бо й так видно)
- Постійні вигоди для наближених структур – незалежно від теми: ліки, обладнання чи послуги.
- Непрозорі рішення – "відкриті" комітети з закритими нарадами.
- Кадровий контроль – важливіше, щоб людина була "своя", ніж компетентна.
- Паралельний центр ухвалення рішень – МОЗ виглядає як технічний відділ комітету.
Висновок: це не збій – це сама система
"Казус Радуцького" – це посібник з того, як без формального міністерського портфеля тримати в руках цілу галузь. Поки кадрові призначення визначаються за принципом "свій-чужий", а комітет працює як тіньовий уряд, змін не буде.
І найіронічніше: усе це – на гроші платників податків. Так, саме на ті податки, які ви сплачуєте, купуючи хліб, бензин чи навіть ліки, закуплені за "спрощеною" процедурою. Вітаю у системі, де пацієнт завжди платить – незалежно від того, чи його лікують, чи просто використовують як джерело фінансування чужих політичних ігор.