К*лові протоколи: останній шанс популіста

Вітаю.

Я хочу сказати сьогодні пару слів з приводу дуже контроверсійної (ні) теми. Доколє ми будем юзать фінські (американські, німецькі і всякі буржуйські) протоколи?

Питання підіймається дуже часто, типовий приклад можете глянути тут.

Ітак:

– "В нас були чудові вітчизняні рекомендації, а теперка їх нема. Як жить?"

Наші протоколи були у значній мірі повним лайном, наскоро зліпленим зі спижжених уламків закордонних гайдлайнів, пасажів передових совєцких книг, застарілих класифікацій і пролобійованих фуфломіцинів. Так, були поодинокі виключення (наприклад, акушерство). Але тільки тому, що такі українські протоколи були максимальними відповідниками закордонних.

Більшість "наших" можна було використовувати на лекціях для студентів, щоб проілюструвати безодні людського безумства (чим я, приміром, і займався).

– "Так а шо, ми не можем написати свої нормальні?"

Можем. Якшо зараз кинути всі сили, закінчимо років через 10. Але дозвольте поцікавитись, де ми будем брати доказову базу? Гайдлайни створюються не в пильних кабінетиках, а шляхом аналізу сотень досліджень… До речі, а які дослідження ми візьмемо за базу собі? Буржуйські? Тоді не варто клепати корявий велосипед, я сумніваюсь, що ми інтерпретуємо дані експериментів "більш правильно".

Проведемо власні дослідження? Тоді готуйтесь до актовегіну в кожному другому протоколі.

– "Там всьо написано про фінів, а ми ж не фіни?!"

На жаль, по закінченню медичного вишу, випускнику вручають лише диплом, звивини до нього комплектом не йдуть. Передбачалось, що абітурієнт сам принесе мозок в аудиторію. Як вирішити цю проблему, поки що не знаю.

"У нас є вітчизняні особливості частоти захворювань, ускладнень, логістики і т. п. Як бути з цим?"

Повністю згоден. Але про ці особливості ми, здебільшого, просто знаєм, що вони є. Медична статистика в Україні напівмертва. І зібрати актуальну інформацію не вдасться без робочої всеоб’ємної електронної бази даних.

Я бачив обласні звіти в своїй спеціальності, і шкодую, що не можу їх розбачити.

І це тільки вишеньки, бо є проблеми, які не вирішуються загальнонаціональними протоколами. Візьміть госпітальну інфекцію: кожна лікарня (часом окремі її відділення) мають різну флору, і, відповідно, повинні мати різні стандарти антибактеріальної терапії.

А що робити зі спотворенням медичної документації у випадках ускладнень? Лікар і пацієнт не захищені юридично в стосунках один з одним. Без законодавчої бази це питання не вирішується. А значить, історії хвороби будуть переписуваться. А значить, ми не матимемо достовірної статистики по вітчизняним "особливостям".

Так, мати повністю адаптовані сучасні протоколи краще, ніж користуватись перекладними. Але перекладні кращі, ніж наш самопальний кал.

Перше – доведеться створювати роками, і цим дійсно слід починати займатися вже зараз. Але можливість вибору між другим і третім мене смішить.

Я регочу істерично, бо інтуітивно відчуваю, куди все рухається.