Відео дня
Чи допоможе МОЗ зберегти пересаджену нирку
В Україні існує висока потреба в пересадці органів. За словами Міністра охорони здоров'я В. Ляшка, найбільш затребувана трансплантація нирки, пересадки печінки щорічно потребує близько тисячі пацієнтів, легень і серця – приблизно триста осіб.
Однак сама по собі трансплантація проблему не вирішує: для того, щоб орган не відторгався, необхідна імуносупресивна терапії. Вона починається в передопераційний період і триває протягом усього терміну служби трансплантата. Тобто саме від імуносупресивної терапії буде залежати, скільки прослужить пересаджений орган – рік або десятки років.
Етапи імуносупресії
Максимально імунологічна відповідь виражена протягом найближчого посттрансплантаційного періоду, потім він зазвичай слабшає. На підставі цього весь період після пересадки будь-якого органу може бути розділений на етапи, кожному з яких відповідає особливий набір препаратів:
Початковий (індукційна терапія) – за 2 години до пересадки та перед реперфузією: біологічні агенти (антитіла до рецепторів ІЛ-2, Т-лейкоцітоелімініруюча терапія), такролімус або циклоспорин, кортикостероїди.
Початковий (базисна терапія) – перші три місяці після трансплантації: ІКН (циклоспорин А, такролімус), антипроліферативні препарати (препарати мікофенолової кислоти, азатіоприн), кортикостероїди, інгібітори проліферативного сигналу (сиролімус і еверолімус).
Тривала підтримуюча терапія: імуносупресивні препарати в мінімальних дозах.
Які препарати використовуються і скільки вони коштують
У стратегіях індукції та підтримки використовуються різні ліки. Метою такої терапії є пригнічення імунітету, щоб організм не відторгав донорський орган.
Режим дозування ретельно підбирається в стаціонарі під постійним контролем крові, оскільки існує дуже тонка грань між терапевтичною дозою препарату і дозою, яка починає вбивати імунітет. Дозування має широку індивідуальну варіативність, і вона багато в чому залежить від того, як прижився орган.
Такролімус
Такролімус – первинний імунодепресант, інгібітор кальциневрину. Згідно з даними United Network for Organ Sharing, понад 50% пацієнтів з новими трансплантатами починають лікування такролімусом: 80% – з трансплантацією печінки та підшлункової залози, 65% – з трансплантацією нирок, <50% – з трансплантацією серця і легенів.
В Україні доступні різні препарати, наприклад Адваграф. Він випускається у вигляді капсул пролонгованої дії по 5 мг в упаковках по 50 шт. Для профілактики відторгнення нирки або печінки його призначають в середньому по 0,2 мг / кг. При вазі 80 кг добова доза становить приблизно 3 капсули, тобто упаковки вистачить на 16 днів.
Ад'ювантні агенти
Зазвичай це препарати, які застосовуються в поєднанні з інгібітором кальциневрину, ця група включає стероїди, азатіоприн, мікофенолят мофетіл і сиролімус. Згідно з наявними даними, мікофенолят мофетіл знижує поширеність хронічного відторгнення і грає важливу роль у реципієнтів трансплантата.
В Україні як ад'ювантний агент, що містить мікофенолят мофетіл, доступні капсули Селлсепт (по 250 мг, по 100 шт. в упаковці). Дорослим для профілактики відторгнення органів препарат призначається в добовій дозі 2-3 г, тобто упаковки вистачить на 8-12 днів.
Тривалість імуносупресивної терапії
Сьогодні імунодепресанти необхідні для життєдіяльності трансплантованого органу. За наявними даними, епізоди гострого клітинного відторгнення трапляються після припинення прийому ліків навіть через 20 років після пересадки. Для пацієнтів зі стабільною функцією трансплантата окремі компоненти схеми лікування можуть бути поступово зменшені.
Проблеми з імуносупресивними препаратами в Україні
В Україні ліки, необхідні для імуносупресивної терапії, оплачуються з бюджету. За словами пацієнтів, це не завжди проходить гладко. Дмитро Глушко, який у 2013 році переніс трансплантацію нирки, в інтерв'ю виданню Фокус розповів, що часто гроші на препарати доводиться вибивати, попри існуючу програму МОЗ.
Іншою, не менш важливою проблемою, є рішення МОЗ закуповувати ліки-дженерики. Таким чином всі пацієнти в Україні, які отримують певний препарат, повинні бути переведені на інший, аналогічний препарат. Однак для людей з трансплантатом це може привести до серйозних наслідків, аж до відмови органу. Кожна зміна ліків повинна проводитися тільки за рішенням лікаря індивідуально.
Про цю проблему також недавно розповідала Наталя Липська, координатор донорської допомоги та керівник благодійного фонду "Крила надії". За її словами, Фонд постійно конфліктує з Міністерством охорони здоров'я з приводу закупівлі ліків: клініка, в якій проводилася пересадка, виписує одні препарати, а Україна закуповує інші. Вони коштують дешевше, але не є взаємозамінними. Багато пацієнтів відмовляються від цих ліків через ризик втратити орган і змушені купувати потрібні препарати самостійно.
За словами академіка НАМН України А. Никоненко, необґрунтована заміна препаратів – небезпечний і некваліфікований підхід. Перед формуванням замовлення на централізовані закупівлі імунодепресантів потрібно зібрати дані про конкретні препарати, які роками приймають хворі, щоб враховувати це при тендері, а не наражати пацієнтів на ризики та додаткові витрати.
Таким чином, успішна операція з пересадки органу – це тільки 50% успіху. Надалі протягом життя для збереження органу необхідна постійна дорога терапія. І важливо, щоб пацієнт міг отримувати саме ті препарати, які призначені лікарем, а не ті, що стоять дешевше.
