Агресія в суспільстві внаслідок війни
Війна – це дуже сильний стресовий чинник, який викликає цілий спектр негативних емоцій. Українці знаходяться у стані стресу, що викликаний неможливістю жити так, як раніше, ненавистю до ворога, переживаннями за життя своє та близьких, розпач від неможливості негайно змінити ситуацію, необхідністю виживати в нових реаліях. Також "додають перцю" відмінності в поглядах, особливо, що стосуються мови, віри, призиву до лав військовослужбовців, проявів несправедливості, корупції та ін. Усе це часто призводить до формування такого когнітивного викривлення, як бінарне мислення, ще його називають чорно-білим. У такому випадку людина умовно розділяє світ на "своїх та чужих", а думки на "мої та неправильні". Будь-які відмінності від її поглядів викликають агресивні реакції, бажання довести свою точку зору, навіть якщо це завершиться конфліктом чи фізичним впливом. Може з’явитися й "навішування ярликів", прояви гіперболізації та інших когнітивних помилок.
Суспільство стає агресивнішим тому, що просто не може впоратись з власними емоціями, вони не проживаються, а накопичуються, бо мало хто вміє працювати зі своїми переживаннями та почуттями. Також проблему посилює тривалість війни, та невідомість майбутнього, бо ніхто не може точно сказати, коли і як саме вона завершиться.
Дуже часто агресія проривається в online просторі, бо набагато легше написати негативні слова, ніж сказати їх опоненту в обличчя.
Що ж робити аби не постраждати від агресивних нападів у мережі?
- Не вступати в суперечки. Є дуже класний вислів: "Якщо ви сперечаєтесь з дурнем, значить їх уже двоє". Справа у тому, що агресивний коментар уже передбачає бажання людини почати дискусію "на підвищених тонах". Найкращим вибором є не дати можливості для нападу, тобто проігнорувати подібні коментарі.
- Самостійно формувати коло співбесідників.
Якщо ви бачите, що людина прагне вилити свою агресію – блокуйте її. Таким чином ви залишитеся в колі тих, то спроможний вести конструктивний діалог, навіть, якщо є певні відмінності в поглядах.
- Задавати додаткові запитання.
Іноді ми самі можемо помилятися, неправильно трактувати слова співбесідника. Буває, що слід детальніше розпитати про думку людини, бо ви теж можете помилятися.
Іноді трапляється ситуація, коли ми самі готові "закипіти" від власних емоцій. Як з цим впоратись?
Що робити в цьому разі?
- Намагайтеся вийти з ситуації, що вас виводить на негативні емоції.
- Якщо ви помітили, що цей стан у вас не ситуативний, а взагалі притаманний вам останнім часом, – зверніться за допомогою до психіатра та психотерапевта. Агресія може бути симптомом ментальних розладів.
- Займайтесь фізичними нагрузками аби знизити рівень адреналіну в організмі, а енлорфінів, навпаки, підвищити.
- Виконайте вправи для релаксації. Можна використати дихальні техніки, наприклад діафрагмальне дихання, а також вправи на відволікання чи заземлення та ін.
- Говоріть прямо, не тримайте в собі негатив, якщо вас щось не влаштовує у важливих для вас стосунках, бо в іншому випадку гнів лише накопичуватиметься і рано чи пізно перетвориться на агресивну поведінку.
- Займайтесь сублімацією. Відчуваєте приплив негативної енергії – направте її на корисну діяльність. Це теж ресурс, але його можна використати, а можна просто втратити, ще й нашкодити собі чи іншим. Творчі люди, наприклад, на емоційних піках створюють найцікавіші літературні, музичні чи художні твори.
Якщо до вас виявляє агресію людина, що може бути небезпечною не тільки вербально, а й фізично – не зволікайте. У такому разі важливою є ваша безпека, тобто життя і здоров’я. Не дайте себе залякати. Викликайте поліцію, кличте на допомогу.
Окрему небезпеку зараз, на превеликий жаль, іноді можуть представляти військові. Деякі з них повертаються додому з порушеннями психіки, різноманітними ментальними розладами і продовжують "воювати" зі своїм оточенням. У таких ситуаціях слід від щирого серця подякувати воїну за захист від нападників, але сказати про те, що вдома воювати немає з ким. Чітко окреслити межі дозволеного в родині та попередити про наслідки, якщо агресія буде розповсюджуватися на родину, а особливо дітей чи людей похилого віку, які самі не можуть постояти за себе.
Якщо воїн відчуває, що має проблеми з емоційним станом, апетитом, сном, має "флешбеки", тобто постійно "прокручує" в голові травматичні події війни – допоможіть йому звернутися за допомогою до лікаря психіатра. У подібних ситуаціях людина потребує медикаментозної підтримки, а саме протитривожних засобів, антидепресантів, іноді транквілізаторів. Далі необхідно працювати з психотерапевтом чи психологом, який зможе разом з пацієнтом пройти шляхом травматичних подій та виправити їх сприйняття, усвідомити та пережити біль, трансформувати емоції, виправити когнітивні викривлення, прийняти власний досвід та використати його, як ресурс, а не інструмент саморуйнування.
У будь-якому разі, агресія – це не привід терпіти, а привід працювати над собою, своїм оточенням та можливими психічними порушеннями. Шлях завжди подолає той, хто йде, а переплисти океан бездіяльно стоячи на березі неможливо. Якщо є бажання, то з агресією можна впоратись, особливо, якщо допомагають близькі люди та професіонали.