Коли сили закінчились: ознаки психологічного виснаження
Війна в країні, кардинальні зміни в житті, незрозумілість не лише далекого майбутнього, а непередбачуваність навіть найближчого, – це фактори, які суттєво впливають на психічний стан кожного українця. Хтось намагається пристосуватися до нових умов, перебуваючи за кордоном, хтось пробує будувати свою долю в Україні, підлаштовуючись під нові обставини. Найскладніше тим, хто втратив близьких чи щодня переживає за їх життя, лишився без житла і можливості повернутися, бо повертатися немає куди. Дуже часто серед українців, особливо у соціальних мережах, нажаль, можна зустріти "мірятись горем". Починаються розмови про те, кому важче, тим хто лишився в країні, чи тим, хто поїхав, та суперечки з цього приводу. Але, як би там не було, стан хронічного стресу, психологічного виснаження, відомий багатьом, бо ті, хто лишилися перебувають в страху за життя, відчувають небезпеку через "виття сирен", постійні страшні новини, а ті, хто поїхав мають будувати все з нуля, починаючи з пошуків житла і роботи, завершуючи пошуком друзів, навіть просто адаптуватися до перебування на чужині. Усім важко, але кожен проходить особистий, неповторний шлях, який лише він може подолати.
Однак, є певні ознаки психологічного виснаження, які потрібно сприймати дуже серйозно, а саме, звернутися до лікаря психіатра. Ці стани не можна ігнорувати, бо подібна "легковажність" може коштувати здоров’я, відновлення якого потребуватиме часу, зусиль, коштів і т.д.
Одним з важливих критеріїв, який свідчить про психологічне виснаження, є втома від співчуття та співпереживання. У такому разі людина вже просто не здатна проявляти емпатію. Їй наче байдуже, хоча це насправді зовсім не так. Якщо використати порівняння, така людина нагадує електричну проводку, що перегоріла від надмірного навантаження. Тобто реальність, новини, розмови, усе навкруги настільки перенасичене болем, що людина, яка від природи схильна до надмірного співчуття, яка сприймає все дуже "близько до серця", наче ламається і вже не відчуває нічого. Подібний стан може навіть свідчити про початок розвитку депресії. Нещодавно у мене на консультації пролунали болісні, проте дуже правдиві слова однієї медичної сестри. Вона розповіла, що працює разом з хірургом, через війну часто бачить скалічених воїнів, яким допомагають лікарі, але, на жаль, іноді й вони не можуть нічого вдіяти. Пацієнтка сказала, що в таких випадках намагається не дивитися на цього чоловіка, аби не запам’ятати його зовнішності, імені, інформації про його рідних. Колеги на роботі почали вважати її "безсердечною", а насправді вона просто вже не могла витримати таку реальність і поділилася, що почала приходити з роботи і ридати до самісінької наступної зміни. Вона відчувала спустошеність та виснаження.
Потім, коли її сльози почали повторюватися щодня вона оговталася і задала собі питання: "Кому допоможуть мої ридання?", "Що буде з моїми дітьми, якщо я загину чи зійду з розуму?" Відповідь зрозуміла. Тому її "байдужість" – вибір, свідома захисна реакція.
Наступним "сигналом" є небажання спілкуватися. Людина – соціальна істота, тому вона, як правило, прагне спілкування. Хоча б з тими, хто їй приємний. Це приносить відчуття радості, зацікавлює, сприяє розвитку, отриманню нової інформації. Але, війна заповнює інформаційне поле фактами про втрати, смерті, біль, розпач. Коли все це стає темами в спілкуванні – важкість посилюється вдвічі. Спочатку людина дізналася про втрати, наприклад, з телеекрану, а потім ще багато разів почула це ж саме від співрозмовників. Виходить, що будь-яке спілкування переходить в негатив. Саме тому люди замикаються і починають обмежувати комунікацію.
Також може проявитися й втома від емоцій, і приємних теж. На це потрібен ресурс, якого людина з психологічним виснаженням просто не має. Байдужість, відсутність відчуття смаку та кольору життя, нестача сил для протистояння реальності, виживанню в ній. Людина наче "пливе за течією" і не може реагувати ні на що. Це дуже нагадує прояви депресії.
Когнітивні функції при психологічному виснаженні теж помітно страждають. Концентрація уваги стає значно зниженою, пам'ять погіршується, робота, особливо інтелектуальна, стає надскладним завданням. Фоновий стрес, відчуття небезпеки, постійні роздуми про те, як жити далі і що чекає попереду – усе це забирає дуже багато сил.
Втома від спогадів – ще одна проблема під час психологічного виснаження. Людині дуже складно порівнювати реальність з тим світлим минулим, яке ще нещодавно було звичним, а тепер лишилося лише спогадами. Особливо це стосується тих, хто втратив близьких, житло, переїхав через те, що території окуповано, тобто відчуває дуже сильні травматичні зміни, які, на жаль, є незворотними. У такому разі багато енергії забирають думки про несправедливість, відчуття безсилля, боротьбу з реальністю, яку не хочеться приймати.
У будь-якому разі, якщо ви відчуваєте, що ваші переживання схожі на психологічне виснаження, краще звернутися за консультацією до психіатра. Справа в тому, що за ним може приховуватися і початок розвитку депресії та інших ментальних розладів. Краще проявити надмірну уважність, ніж проґавити час і допустити можливість "застрягання" в хворобі.
Якщо психіатр не виявить серйозної проблеми, він порадить, що саме краще зробити у вашому випадку. Це може бути робота з психотерапевтом чи психологом, також можуть бути запропоновані техніки для самодопомоги, такі, як діафрагмальне дихання, медитація, вправи на м’язове напруження та розслаблення і т.д.
Безумовно, потрібно дотримуватися і режиму дня, мати достатньо відпочинку, додержувати інформаційну дієту та піклуватися про повноцінний сон без перегляду новин у гаджетах перед засинанням, бо наше здоров’я – це наша відповідальність, навіть якщо зберегти його допомагає лікар.