Синдром Туретта у дітей та підлітків: відповідає лікар

Синдромом Туретта називають спадковий розлад нервової системи, що найчастіше проявляється в молодому або навіть дитячому віці, для якого притаманними є моторні тики та, як мінімум, один голосовий, що неодноразово повторюються протягом доби і тривають більше 12 місяців. Може мати різний за силою характер проявів, від незначного до дуже сильного, що навіть стає причиною інвалідизації.

Патологію назвали ім'ям автора, який уперше описав її в 1486 р. Це був лікар невролог з Франції, його звали Жорж Жиль де ла Туретт.

Колись синдром Туретта асоціювали виключно з вигукуванням різноманітних недоречних, непристойних слів, проте, насправді частіше він проявляється, наприклад, тиками очей, хропінням, лицьовими рухами та ін.

Зазвичай, захворювання дебютує з 4 до 18 років, частіше спостерігається у хлопців, ніж у дівчат, починається з надмірно частого кліпання очима, знизування плечима, цокання язиком, а далі переходить в виражену жестикуляцію, підстрибування, кривляння і т. д. Згодом з’являються і голосові тики. Починаються з покашлювання, а потім вимовляються слова та речення, що викрикуються поза бажанням, наче вигуки проти волі людини. Найбільш неприємним є те, що з вуст такого пацієнта може зриватися лайка, а його жести можуть бути дуже непристойними, але це теж є проявом захворювання, а не показником невихованості чи нахабства. Важливо розуміти, що людина робить ці неприємні речі не за власним бажанням, вона не може зупинитися, контролювати це, сама страждає від такої поведінки.

Дуже прикро, але у пацієнтів з синдромом Туретта дуже часто присутні інші розлади, наприклад тривожний, обсесивно-компульсивний, депресивний та ін.

Також такі пацієнти схильні до підпалювання предметів, бруксизму, самопошкодження і т. д.

Вони дуже часто мають проблеми з переломами, протрузіями, вивихами, бо їх рухи можуть бути дуже інтенсивними, що призводить до травматизації, але людина не може нічого з цим зробити.

Наприклад, один з пацієнтів уві сні сильно розмахував руками, зачепив полицю і зламав два пальці руки.

Додатковою проблемою є відсутність розуміння цього діагнозу, його неприйняття в суспільстві. Зазвичай, людину з синдромом Туретта вважають не хворою, а нахабною, асоціальною, приймають за алкозалежних чи наркозалежних та ін. Тому, їм часто завдають, як моральної, так і фізичної шкоди. Бувають випадки з викликами поліції, бо, наприклад, вигукування лайливих слів у приміщенні банку чи супермаркеті може цим закінчитися.

Особливо важко дітям, що нерідко зазнають булінгу в навчальних закладах, тому їх переводять на домашнє навчання, що робить їх ще більше замкненими та одинокими.

Чи можна вилікувати синдром Туретта?

На превеликий жаль, синдром Туретта не можна повністю вилікувати, але ситуацію можна значно поліпшити, значно знизивши його прояви, або навіть отримати стан довготривалої ремісії. При наявності цього діагнозу найкраще працювати з трьома спеціалістами, а саме невропатологом, психіатром, а також психотерапевтом чи психологом. Разом ці лікарі зможуть комплексно допомогти пацієнту. Невролог підбере необхідні препарати, наприклад, антиконвульсанти, психіатр назначить медикаменти, що допоможуть впоратися з проявами обсесивно-компульсивного розладу, депресії, тривоги та ін., психотерапевт чи психолог підбере метод психотерапії, що дасть змогу подолати комплекси, пристосуватися до життя в суспільстві без страждань та самоприниження.

Правильно побудована схема лікування допоможе мінімізувати прояви синдрому, а також значно покращити психічний стан пацієнта і допомогти йому з соціалізацією. Варто розуміти, що синдром Туретта дуже виснажує хворого, він може знаходитись у стані відчаю, думати про самогубство, навіть планувати його. Саме тому не можна лишати його без допомоги психіатра та психотерапевта (психолога).

Близьким людини, що має синдром Туретта також дуже корисно працювати з психологом або психотерапевтом, бо їм загрожує психоемоційне вигорання, цей розлад потребує міцних нервів, терпіння, вміння не реагувати на неприємні слова чи жести, а це може далеко не кожна людина. Часто рідні не можуть змиритися, що саме в їх родині трапилося подібна ситуація, або не знають як побудувати стосунки з хворим та адаптуватися до того, що відбувається в повсякденному житті.