Як спілкуватися з родичами, якщо вони живуть у країні-агресорі
Так склалося, що велика кількість українців має родичів на території країни агресора. Тепер, коли війна стоїть між рідними людьми, треба будувати нові стратегії поведінки, які, безумовно, залежать від світогляду та позиції обох сторін.
Якщо ваші родичі підтримують нині існуючий політичний режим наших супротивників, довіряють новинам, що транслюються по їх телеканалам - спілкування буде вкрай руйнуючим для вашої психіки, складним, можна навіть сказати, що це стане своєрідним іспитом на міцність. У цьому випадку варто запитати себе, чи настільки вам потрібна ця комунікація? Доводити щось, вступати в постійні суперечки, надавати аргументи, яким не буде віри, чи потрібно це вам? Як кажуть: "... не доповнюй чужої брехні ганьбою пояснень".
У такій ситуації є два варіанти, що будуть більш конструктивними.
Перший, взагалі припинити спілкування. Цей вибір можна зробити в тому випадку, якщо по той бік знаходиться двоюрідний дядько чи троюрідна племінниця, коли їх роль у вашому житті не надто значуща.
Якщо ж ви не можете так вчинити, бо там проживає, наприклад, ваша мама чи бабуся, або ж рідний брат - спілкуйтеся коротко та не зачіпайте теми політики, війни. Як не сумно, але краще звести діалоги до побутових питань та розмов "про погоду". Від цього, звісно, постраждає щирість стосунків, але ви зможете зберегти спілкування, а час усе обов'язково розставить по своїх місцях. Не має сенсу намагатися достукатися до людей похилого віку, котрі постійно "живуть в телевізорі". Вони не зможуть повірити вам не тільки через існуючу в їх країні пропаганду, а ще й тому, що їм зручніше вірити у невинуватість свої країни, бо інакше вони зіштовхнуться з реальністю, котра потребуватиме від них відповідальності, дій, змін у житті, до яких вони зовсім не готові чи вже не мають для цього ресурсів. До того ж, вони часто живуть минулим, ідеалізують його, ви обов'язково почуєте історії про СРСР і те, що не треба було нічого змінювати.
Якщо ж ваші близькі розуміють, що в Україні дійсно вбивають невинних людей, що зараз відбуваються жахливі, недопустимі злочини, але з якоїсь причини вони не готові покинути країну агресора - спілкуватися можна, проте, не варто наполягати на змінах в їх житті. Звісно, нам хочеться, щоб наші близькі одразу переїхали до інших країн, розділили з нами розуміння ситуації, проте, на превеликий жаль, на це здатні далеко не всі люди. Не кожен має сміливість говорити, особливо, якщо за це можна потрапити за грати, не кожен готовий полишити власне житло, забрати дітей зі звичних школи чи садка, змінити місце роботи. Звісно, це не про рішучість чи сміливість, це про те, що називається словами "моя хата з краю, нічого не знаю", але так теж часто буває. У такому випадку спілкування залежатиме від вашого терпіння та можливості не зачіпати "болючі" теми.
Якщо ж ваші родичі наполягають на тому, що відбувається не війна, а спецоперація і хочуть постійно про це говорити, намагаються вас у чомусь переконувати, спілкуються на "підвищених тонах"- припиніть комунікацію, бо вам вона лише зашкодить. Хоча важко з цим змиритися, але так буває, що "ситий голодного не розуміє". Вам варто сказати відверто, що ви не розділяєте подібних поглядів, маєте протилежну точку зору, і не готові спілкуватися, як мінімум, до закінчення війни.
Головне, пам'ятайте, що стан вашого здоров'я, особливо вашої психіки, набагато важливіший за будь-яке спілкування. Бо жодні родичі не зможуть повернути вам гарне самопочуття, якщо ви втратите сон, чи будете знаходитись у постійній тривозі через подібне спілкування.
Виникнення тривожних, панічних, депресивних, обсесивно-компульсивних (ОКР), посттравматичних стресових (ПТСР) розладів та інших значно почастішали під час війни. Ситуація у нашій країні і без того потребує сил та наснаги, тому не витрачайте власні ресурси, котрі зараз необхідні для виживання, на те, аби довести комусь, хто далеко, що правда на вашому боці. Залишайте по можливості у власному житті лише те, що робить вас сильнішими, додає сил, налаштовує на позитивний лад, а не засмучує та відбирає енергію.