Зручний чи щасливий?

Дитинство кожного з нас, безумовно, є тим фундаментом, котрий став основою "будинку" нашого життя.

Не кожен може похвалитися тим, що воно минуло без серйозних психологічних травм та перекосів, що впливають на життя вже дорослої людини. Це не дивно. Наші батьки не мали змоги приділяти час вивченню психології виховання, та й не може бути ідеальних вихователів. Не дарма ж є думка, що: "Як би ви не виховували своїх дітей, їм буде, що розповісти своєму психотерапевту".

Проте, постійно поринати в минуле, копати я в ньому з дня у день, звинувачувати власні родини в помилках - шлях в нікуди. Варто попрацювати з психотерапевтом та жити далі, вже свідомо не затягуючи в майбутнє помилок, похибок власного виховання. Якщо з цим нічого не зробити, то все життя ви будете тільки згадувати, звинувачувати, плакати, жалітися, але нічого не зміните, ситуація так і залишиться деструктивною.

Усе це стосується і зручних людей. Їх батьки часто не вважали думку власної дитини значущою, не чули її або в родині взагалі керував хтось один, а інші мусили мовчати та слухатись. Таким чином дитина просто не навчилася формувати власну думку, озвучувати її, а тим більше, захищати, відстоювати. Аби бути "гарним" в такому випадку треба тільки слухати і погоджуватися, що стає звичною поведінкою у житті. Пізніше вже доросла, зріла особистість, що має постійно висловлювати власну точку зору, відстоювати свої кордони, генерувати ідеї не може "відкрити рота" і висловити щось від себе. Таких людей дуже лякають питання про їх погляд на ті чи інші речі, а ще більше - публічні виступи, бо треба показати себе, вийти і щось сказати перед іншими, а не бути "німою тінню", як зазвичай.

Тобто, бути "зручним" зовсім не вигідно, бо так не можливо досягнути поваги і щастя. Ні кар'єра, ні особисте життя від цієї "зручності" не виграють, а, навпаки, руйнуються вщент. Такі люди не цікаві іншим, а часто їх ще й використовують у власних інтересах.

Аби позбутися звички бути зручним треба попрацювати з психотерапевтом або з психологом. Основними завданнями буде навчитися захищати власні кордони, чути себе, розставляти приорітети на власну користь, навчитися відмовляти, а головне - приймати і полюбити себе.

Захищати власні кордони

Людина, котра звикла з усіма погоджуватись аби догодити дуже швидко стає "цапом відбувайлом". Саме їй на роботі дають найскладніші завдання, незручні зміни, клієнтів "з характером" і т. д. Вдома, зазвичай, вона виступає у ролі Попелюшки, а вдячності при цьому не отримує. Так триватиме до тих пір, доки не будуть чітко окреслені власні кордони, доки людина не покаже, як саме поводитися з нею не можна.

Чути себе

Дуже складно донести власну думку, якщо її немає. Аби вона сформувалася, треба розуміти самого себе. Подумайте, що саме подобається вам, а не вашій мамі. Чого хочете саме ви, а не ваш шеф на роботі. Які страви вам смакують, а не є звичними чи просто доступними і т. д.

Розставляти приорітети

Завжди, у будь-якій ситуації, обирайте себе. Це не егоїзм, а закон самозбереження. Навіть в літаку в правилах безпеки ви прочитаєте, що спочатку кисневу маску треба вдягнути на себе, а потім на дитину, бо без вас вона не врятується точно. Так і в буденному житті. Догоджаючи іншим ви можете втратити себе, а тоді вже не будете цікаві та потрібні нікому.

Відмовляти

У відмові немає нічого поганого. Ви маєте на це право. Після цього ви можете при бажанні спробувати знайти зі співбесідником компроміс, що влаштує вас обох, але погоджуватись на те, що вас зовсім не влаштовує - шлях в нікуди.

Полюбіть себе

Цінуйте себе як особистість, попрацюйте над своєю самооцінкою. Зрозумійте, що ви у себе – один (одна). Намагайтеся роздивитися, у чому саме ваша фішка, унікальність, сильні сторони. Навчіться не критикувати, а хвалити і підтримувати себе, бо існує правило: "Як ти човен назвеш, так він і попливе".