"Ліки – не товар. Аптека – не магазин": про пріоритети української медицини

Держава повинна сформувати виразні пріоритети лікарської політики в Україні, а не перетворювати її на комерцію.

Про це йдеться в статті доктора медичних наук Олексія Соловйова для "Дзеркала тижня". Наводимо публікацію без змін:

"Приходячи в аптеку, ми повинні отримувати висококваліфіковану фармацевтичну послугу за доступною ціною, у вартість якої повинні бути включені призначені лікарем ліки.

Що стосується формування політики лікарського забезпечення країни, то практика показує, що історія нас нічому не вчить.

Відео дня

Досить поглянути на статистику смертності, щоб забезпечити постановку цілей і завдань як для всієї системи охорони здоров'я, так і для системи медикаментозного забезпечення.

Зокрема, за останніми даними Держкомстату, з 588 тис. смертей в Україні 2018 66,7% – від хвороб системи кровообігу, 13,4 – від раку. Якщо розглянемо вікову структуру, то побачимо загрозливий стан з передчасною смертністю: 30% смертей – особи працездатного віку, а щорічні втрати – 5-7% ВВП на рік (!). Це набагато більше ніж кошти, виділені в бюджеті на всю систему охорони здоров'я країни.

І природно, що пріоритет №1 в сфері державної лікарської політики – комплексне медикаментозне забезпечення захворювань серцево-судинної системи, онкології і передчасної смертності.

Тут на порядок денний виходять фізична і економічна доступність, якість, безпека та ефективність ліків. З одного боку, лікар і пацієнт повинні бути впевнені, що виписаний препарат не тільки не зашкодить, але і допоможе перемогти хворобу, швидше повернути хворого до повноцінного життя. З іншого – препарат фізично повинен бути в аптеці за доступною ціною. Його вартість не може бути непосильним тягарем або взагалі смертним вироком для самого пацієнта і його рідних і близьких.

Практика показує, що ситуація за цими напрямками вимагає негайного втручання уряду.

Якщо ми розглянемо кількість аптек в Україні (21 тис.) і порівняємо навантаження з обслуговування населення з середньоєвропейськими показниками (в середньому близько 3,5 тис. осіб на 1 аптеку), то у нас з аптеками все ОК. Однак якісна складова цих цифр – далеко не райдужна. Зокрема, у нас:

– практично немає аптек в селі, де проживає більше 30% населення; сільські ФАПи обмежені в номенклатурі (50-100 назв препаратів широкого спектра) і фізично не можуть забезпечити доступ до всіх необхідних препаратів;

– через непродуману політику з боротьби з наркотиками в Україні залишилося всього 200 аптек, де можна придбати сильнодіючі знеболюючі препарати, при тому, що у нас майже 80 тис. пацієнтів щорічно вмирають від раку, а близько 1,5 млн осіб страждають від хронічних болів;

– в країні практично не залишилося аптек, які виробляють ліки за індивідуальними рецептами.

Зрозуміло, що в цій сфері діють економічні закони, а рівень доходів і демографія непривабливі для розвитку аптечних мереж в сільській місцевості. Однак уряд, який несе відповідальність за забезпечення дотримання конституційних прав громадян, зобов'язане розробити і впровадити систему стимулів і зобов'язань щодо розвитку зазначених напрямків. Кожна аптека повинна мати в асортименті наркотичні препарати і ліки, виготовлені за індивідуальними рецептами. Адже ні в кого не виникає думки, що в лікарні швидкої допомоги вам можуть надати допомогу в обмеженому обсязі. Чому в аптеці таке можливо?

Додатковими елементами забезпечення фізичної доступності повинні стати доставка поштою (при забезпеченні належних умов доставки) і розвиток інтернет-сегмента, який де-факто існує.

Вважаю це пріоритетом №2.

Пріоритет № 3 (елемент економічної доступності) – створення ефективної системи регулювання цін на ліки. Сьогодні вона є найслабшою ланкою і не працює на зниження витрат пацієнта і систему охорони здоров'я.

За останні 10 років ситуацію з ціноутворенням було системно вивчено. Ключові складові такі.

1. Діюча система регулювання цін на ліки неефективна, оскільки встановлює націнки (оптові та роздрібні), а не розглядає в якості предмета регулювання ціну виробника/імпортера (близько 75% в структурі ціни). На відміну від України, в Європі регулюється ціна виробника/імпортера, а вже потім – оптові та роздрібні націнки.

2. Реклама і просування ліків. За підсумками 2018 року, вкладення фармацевтичних компаній в ТВ-просування всієї продукції (не тільки ліків, але і косметики, дієтичних добавок і т.д.) склали близько 26 млрд грн (в цінах прайс-листів). Якщо до цього додати вартість утримання армії медичних представників (близько 20 тис. осіб), які відбирають час у лікарів під час прийому пацієнтів, вартість тонн друкованої продукції, роздавальних матеріалів та ін., то можна оцінити питому вагу таких витрат у вартості ліків. Це лягає додатковим тягарем на плечі пацієнта і державного бюджету.

Швидко і істотно знизити вартість ліків можна, запровадивши систему зовнішнього реферування цін на всі рецептурні препарати, з подальшим встановленням ціни реалізації в аптеці. Чому на цигарки можна фіксувати ціну, а на ліки – немає? Треба один раз ухвалити рішення і рухатися наміченим шляхом.

Пріоритет №4 – якість ліків. В Україні щорічно ввозиться близько 100 тис. серій препаратів і споживається близько 1,4 млрд упаковок. Більшість імпортних серій проходять тільки візуальний контроль упаковки і маркування. Тобто якість (склад) імпортного препарату інспектору невідома (на відміну від вітчизняних, де кожна серія контролюється в лабораторії, що легко перевірити). В Європі це сфера відповідальності імпортера, який зобов'язаний забезпечити лабораторний контроль за всіма показниками якості за свій рахунок.

Інший аспект – катастрофічна ситуація з фінансуванням державної системи контролю якості ліків. У бюджеті 2020 виділено всього 1,5% від планової потреби. У кращому випадку цього вистачить на перевірку 400 серій з 300 тис. по всій Україні...

Адже ні в кого не виникає думки зменшити фінансування безпеки польотів або атомних станцій? Нагадує гру в російську рулетку – чи не так? Купуючи імпортні ліки в аптеці, ніхто в цій країні точно не знає, що всередині. Запропонував би невідкладно забезпечити 100-відсоткове фінансування системи контролю якості і імплементувати європейські норми в частині лабораторного контролю якості імпорту.

Останній пріоритет, № 5, – ефективність ліків.

Система допуску лікарських засобів в Україні формувалася ще на початку – середині 2000-х, і якщо порівнювати українське та європейське законодавство в цій сфері, то в ньому присутні значні "дірки". В результаті, під виглядом доброго наміру якнайшвидшого насичення внутрішнього ринку новими і ефективними препаратами, була "вимощена дорога" для допуску в Україну ліків без доведеної ефективності, ліків, заборонених або обмежених в обороті в розвинених країнах (через неефективність, побічні ефекти і т . д.), або продуктів, які взагалі ліками не є.

Наведу лише один приклад. Сьогодні в Держреєстрі лікзасобів налічується 1566 міжнародних незапатентованих назв (далі МНН). З них 256 МНН, тобто 16% (!) є в зведеному переліку продуктів, споживання та/або продаж яких було заборонено, продукти вилучені або строго обмежені в обороті, або не прийняті урядами. Це перелік Департаменту з економічних і соціальних питань Секретаріату ООН. Чи знає про це нинішнє керівництво Державного експертного центру? Чи враховано ці обмеження при допуску препаратів на ринок або при підготовці інструкцій щодо їх застосування? І взагалі, чому інструкції із застосування ліків в Україні відрізняються від таких же в Європі в частині показань, протипоказань і вікових обмежень?

У цьому контексті фармаконагляд – це інструмент, який захищає життя і здоров'я пацієнта від небезпечних і неефективних препаратів. Якщо в Європі це звичайна щоденна практика збору даних про побічні реакції, неефективність ліків і т.д., з подальшим їх аналізом і прийняттям рішення, то в Україні така культура практично відсутня. Тому ми розглядаємо і аналізуємо не десятки і сотні тисяч випадків, наприклад, виникнення побічних реакцій, а тисячі. Для когось, на жаль, це може закінчитися трагедією.

І насамкінець. Щоб реалізувати зазначені пріоритети, досить перейти від слів до справи. Вигадувати свій велосипед тут не потрібно. Досить системно, без винятків адаптувати європейське законодавство в сфері обігу ліків і їх ціноутворення, з урахуванням рекомендацій ВООЗ. І – вперед, дорогу здолає той, хто йде!"

Як повідомляв OBOZREVATEL:

• В Україні кілька народних депутатів від фракції "Голос" запропонували запустити "паралельний імпорт" медикаментів і фактично скасувати контроль за якістю частини ліків. Водночас до половини всіх медикаментів на ринку України – пустушки.

• Прикметно, що в розвинених країнах, як-от у США, контроль за якістю ліків був введений ще сто років тому.

• Зараз щоб продавати медикаменти американцям, потрібно провести цілу низку досліджень і довести, що це справді препарат з діючою речовиною.

• Якщо ж на ринок і потрапляє підробка, то ціна такого бізнесу – штрафи на мільйони доларів.

• Що стосується України, то в її бюджеті на перевірку препаратів заклали лише 3 млн грн, чого не вистачить навіть на виборчу верифікацію.

• Водночас президент України Володимир Зеленський 25 листопада підписав закон про посилення кримінальної відповідальності за фальсифікацію ліків і їх поширення.