Боротьба з COVID-19 в Україні: МОЗ говорить тільки про вигідну статистику

Традиційно після вихідних бачимо зниження кількості зафіксованих випадків COVID-19. При цьому останній тиждень керівництво МОЗУ постійно звітує про зменшення захворюваності на COVID-19 через щоденну статистику. Очевидно, що їм дуже хочеться продемонструвати успішність карантину вихідного дня. Але загальна кількість виявлених випадків нічого не значить без інтерпретації інших важливих показників, які чомусь ніхто так не анонсує, як щоденну статистику.

Можна сказати одразу одне – за листопад-початок грудня в обсягах тестування абсолютно нічого не змінилося. Кількість тестів не збільшилася, коефіцієнт позитивності не зменшився, а подекуди зріс, так само державні лабораторії МОЗ України роблять приблизно половину тестів, решту – приватні і комунальні лабораторії. Українці продовжують платити за ці тести зі своєї кишені.

Візьмемо, наприклад, статистику за вчорашній день – 6 грудня. Це дані Центр громадського здоров’я України.

Відео дня

Було виявлено 8641 випадок. Кількість виконаних тестів ПЛР склала 27 881. Людина потрапляє в статистику лише за результатом ПЛР. При цьому в статистиці додатково вказується кількість тесті ІФА. Не до кінця зрозуміло навіщо це роблять, адже по суті вони нічого не показують для розуміння картини захворюваності.

За показниками ПЛР+ і загальної кількості проведених методом ПЛР тестувань можна порахувати коефіцієнт позитивності за вчора. Цей показник можна порахувати так:

• (позитивні тести ПЛР)/(загальна кількість проведених тестів ПЛР) x 100%;

• отже, за вчора маємо наступні показники: (8641) / (27881) x 100% = 30,9%.

Коефіцієнт позитивності в Україні у 6(!) разів вищий ніж рекомендує ВООЗ – а це 5% і менше відсотків.

Цікаво поглянути на динаміку зміни коефіцієнту позитивності. За цим лінком можна її відстежити. Внизу карти є стрілка, якщо її натиснути можна побачити як змінювався коефіцієнт позитивності від січня 2020 року до сьогодні. В Україні стабільно зростає цей показник, і на сьогодні загальний становить 30,2%. Позитивність у 20-30% означає, що досі не роблять достатньо тестів, тобто система не виявляє всіх інфікованих, а вірус поширюється далі.

Чи щось змінилося у структурі виконання тестів між державними, комунальними та приватними лабораторіями? Ні.

Знову беремо дані за 6 грудня. Державні лабораторні центри МОЗ України з всіх 27 881 тестів зробили близько 14,5 тисяч, тобто приблизно половину. Решту виконали приватні та комунальні лабораторії. При чому відсоток комунальних дуже незначний. А це означає, що українці далі роблять тести своїм коштом.

Тепер про ефективність лабораторних центрів МОЗУ. Деякі з них абсолютно не встигають обробити зразки, які надходять, що стає причиною значних затримок отримання результатів. Це можна зрозуміти без глибинного аналізу їхньої роботи, лише поглянувши на статистику. Так можна шукати "слабкі" місця і удосконалювати роботу центрів, інвестувати в обладнання, навчання фахівців та інші речі, які можуть покращити результат роботи.

Що ж ми бачимо? Візьмемо за приклад лабцентри МОЗУ в Чернівцях та Києві. Для аналізу візьмемо не вихідний, а будній день, коли загальна кількість тестів вища, тож краще показує ситуацію. Отже, на 2 грудня.

Чернівецький лабораторний центр отримав 1128 зразків, опрацював 1121, залишилося 9. Це приклад досить успішної роботи.

Київський отримав 1410 зразків, опрацював 2123, залишилося 2085. Фактично це означає, що в Києві лабораторія не опрацьовує актуальні зразки з дня на день, а надолужує за попередні дні. При цьому Київ показує надшвидкі темпи поширення вірусу. Риторичне питання, чому нічого не відбувається з покращенням ефективності роботи Київського лабцентру.

Ситуацію погіршує й те, що не відбувається відстеження контактів виявлених інфікованих. Звісно, відстеження контактів не є панацеєю, але з досвіду країн, які його впровадили рішуче й від початку, – Південної Кореї, Тайваню, Гонконгу, Нової Зеландії, Німеччини – стає зрозуміло, що ця стратегія критично важлива, аби взяти поширення вірусу під контроль. Як це відбувається в Україні? Коротка відповідь – фактично ніяк. Ця ланка в Україні провалена повністю від початку.

Для організації системи відстеження контактів не потрібно мати СЕС чи тисячі епідеміологів. За ефективного менеджування, це можна робити дистанційно через заповнення анкет, надсилання повідомлень на телефон чи пошту людям, які мали контакт. Про приклад, як це роблять в Німеччині, можна почитати в цій статті.

Окремо для розуміння картини захворюваності та оцінки ситуації потрібно аналізувати показники госпіталізованих людей, реанімацій та підключень до апаратів ШВЛ. Ці дані можна взяти з дашборду НСЗУ.

Коли адекватно працює система, не може бути такого, щоб кількість тестів залишалася однаковою, показник госпіталізацій та реанімацій зростав, а пацієнти не могли потрапити до лікарні, бо там немає місць. Якщо це відбувається, то скоріше за все, люди потрапляють в медзаклади вже в тяжкому стані.

Не дивно, бо нещодавно МОЗ України знизило показники сатурації, за яким мала б проводитися обов’язкова госпіталізація людини. Тепер приводом до госпіталізації є показник 92% і менше. При цьому збільшується кількість повідомлень про те, що пацієнтів занадто рано виписують додому, аби звільнити ліжка, тому вони шукають кисневі концентратори, аби доліковуватися вдома.

Що маємо у підсумку? Дуже і дуже рано говорити про успішність протидії COVID-19 в Україні. Показове висвітлення вигідних керівництву МОЗУ показників та статистики лише погіршує стан речей, адже створює ілюзію контролю за ситуацією, що є неправдою.

Це водночас поглиблює кризу довіри до дій влади у протидії COVID-19. Бо коли міністр розповідає, що все під контролем, а в реальності люди чекають на результати тестів тижнями, платять за тести свої гроші, не можуть потрапити в лікарню чи в паніці шукають кисень для своїх близьких – це дуже тривожний сигнал, який вказує на те, що хтось маніпулює та поширює брехню.

На десятому місяці пандемії замість неправдивої статистики і звітування про успіхи, українці заслуговують на ефективну систему тестування, відстеження контактів та належну медичну допомогу. Для цього у керівництва МОЗУ є всі інструменти та повноваження.

Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...