Як я вилікувалась без жодної таблетки

А знаєте, я зараз напишу те, про що може пожалію, зважаючи на бардак під попереднім постом про самозцілення, але таки напишу.

Шия більше не болить!!

Сьогодні я весь день в роз'їздах, вирішуємо купу справ, спокійно повертаю головою і гарно себе почуваю.

Без ліків. Жодних.

Хоча ще вчора зранку шия була дерев'яною, все тіло боліло, температура 37,5. Мені було дуууже зле.

Як вилікувалась? Розказую, хоч розумію, що кидаю себе насміх перед тими, хто не вірить в психосоматику, силу думок та відчуттів.

Отож починалося все вчора дуже плачевно. Я не могла навіть підняти голови з подушки. Спершу були думки: блін, стільки всього хотіли зробити сьогодні, шо за хрєнь!

Відео дня

Десь під обід я таки здалась і лягла думати. В голові крутилось кілька ситуацій, які могли спровокувати мій стан. Зваживши їх, таки вибрала одну і очевидно, що попала в точку.

Що це було?

Читайте: Як я мріяла про той Київ! Для мене це був як Нью-Йорк

Я недавно писала про футболки, що ми мовляв доросли, що готові починати їх робити і продавати. А дзузьки. Ніфіга ми не готові.

Відверто, ми з чоловіком заледве справляємось з дітьми, з малюванням картин, розкручуванням магазину на Етсі та побутом. Але мені - натурі, яка хоче дуже багато, вигадує тишчу і один проект за день, все мені цікаво і треба - це дуже складно прийняти та трохи втихомиритись.

Після посту я почала діяти по старій моделі (ви ж знаєте, як то не просто змінити характер та позбутись звичок, що заважають) - бульдозером сунути вперед і проявляти цілеспрямованість там, де не треба.

- Кость, давай, всьо, годі відкладати. Треба знайти тканину, кравця, треба розробит модель. Бачиш, люди плаття хочуть. І я хочу! І про торбинки треба пробити. І ми хотіли для листівок папір поїхати вибрати. І скоро вже обкладинки для паспортів можна друкувати. Ой, ще б дитячі футболки і платтячка, щоб мімімі. Аааже півліта пройшло!! А може коллаборація? Треба в когось розпитати, як то на практиці відбувається...

- Оль, багато всього. Не час. Он Ума лише третій місяць, Матвій як уваги потребує, а Іван! Ти ж казала, що до осені просто малюватимеш картини, такий гарний темп взяла.

- Нє-нє, Кость, ти не розумієш! Треба вже.

Всьо.

Цього достатньо.

Ми поговорили, я наполягла і почала вирішувати питання. Проявила впертість, не прислухалась до чоловіка, запхала гнучкість подалі, взяла на себе надто багато відповідальності і спробувала стрибнути вище, ніж могла.

Читайте: Відпочинок в Україні - то і сльози, і сміх...

По обіді, коли я все це усвідомила, переосмислила, ми знову сіли до розмови з чоловіком.

Я попросила вибачення за свою поведінку у Кості та у себе самої, у свого тіла.

Саме через вибачення та каяття і відбувається зцілення.

Потім я подякувала тому ж чоловікові, своєму тілу та шиї за те, що помогли мені та не дали далі рухатись не в тому керунку.

Що ще?)

Футболки ми таки зробимо. Як і плаття. Як і листівки та обкладинки) Але не через себе, не через силу, не приносячи в жертву нічого. Спокійним темпом і як буде так буде.

Зробимо передусім собі найпростішим шляхом - купимо їх готовими та запринтуємо.

Якщо комусь сподобається ми й йому зробимо. Тим самим шляхом. Нехай ми на цьому не заробимо, нехай це не буде масовим, як є. Зараз так.

Головне, що ми здорові, чуємо один одного і любимо те, що робимо.

Хіба можна після такого сказати, що шукати причин в собі - це нісенітниця?

Пс.

Не пишіть нічого про онко. Я не розуміюсь в цій хворобі. Говорю лише за те, що пережила сама.

Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...