Коли серце "ламається": алгоритм дій і роль дефібриляції

Серце зупинилося. Не образно, не метафорично — буквально. Не б’ється, не качає кров, не доставляє кисень до мозку. І якщо за перші 3–5 хвилин не вжити заходів — шанси на життя зменшуються з кожною секундою. У таких випадках застосовується дефібриляція.
Що таке дефібриляція?
Дефібриляція — це короткий електричний розряд, який подається на серце через грудну клітку з метою "перезавантажити" його ритм. Її застосовують у випадках, коли виникає життєвозагрожуюча аритмія — найчастіше фібриляція шлуночків або шлуночкова тахікардія без пульсу. В таких станах серце не припиняє "рухатися" зовсім, але робить це хаотично, без ефективного викиду крові.
Коли потрібна дефібриляція?
- У пацієнтів з раптовою зупинкою кровообігу, які не дихають і не реагують.
- При наявності електричного ритму, що не забезпечує пульс (визначається за допомогою монітора або дефібрилятора).
- Якщо у пацієнта відсутній пульс і свідомість, але є фібриляція шлуночків — негайно слід застосувати розряд.
Чому це потрібно робити якнайшвидше?
Кожна хвилина без допомоги — це:
- мінус шансів на виживання;
- зростаючий ризик незворотного ураження мозку.
Тому основне правило: "побачив — перевірив — почав діяти". Ніхто не чекає на ідеальні умови — рахунок іде на секунди.
Що має зробити лікар?
- Оцінити стан пацієнта: відсутність свідомості, дихання, пульсу.
- Почати серцево-легеневу реанімацію (СЛР) — якісні компресії грудної клітки глибиною 5–6 см, частотою 100–120 на хвилину.
- Паралельно підключити дефібрилятор:
- Одразу після розряду — відновити компресії грудної клітки.
- Якщо після першого розряду ритм не відновлено — продовжити СЛР ще 2 хвилини, потім повторити розряд.
Навіщо під час реанімації вводять препарати — і які саме?
Під час серцево-легеневої реанімації (СЛР) у дорослого пацієнта застосування медикаментів — це не перше, що робиться. Але після початку компресій і дефібриляції лікар може ввести препарати, які підвищують шанси на відновлення серцевої діяльності.
Адреналін (епінефрин) — "стимулятор виживання"
- Доза: 1 мг внутрішньовенно кожні 3–5 хвилин після початку реанімації.
- Навіщо: підвищує артеріальний тиск і покращує перфузію (тобто кровотік) у життєво важливих органах — насамперед у серці й мозку.
- Що очікуємо: завдяки адреналіну збільшується шанс на повернення власного серцевого ритму (ROSC) — тобто на запуск серця. Але це не "ліки від смерті", а допоміжний засіб, що підсилює ефект від якісної СЛР.
🧠 Важливо: чим пізніше вводиться адреналін або чим гірша якість компресій грудної клітки — тим менше користі від нього.
Аміодарон — "антиаритмічний стабілізатор"
- Коли даємо: після третьої невдалої дефібриляції при фібриляції шлуночків або шлуночковій тахікардії без пульсу.
- Доза: 300 мг внутрішньовенно струминно (болюсно); при потребі можна повторити 150 мг.
- Навіщо: пригнічує патологічну електричну активність у серцевому м’язі, допомагає дефібриляції бути ефективнішою.
- Що очікуємо: якщо серце не зреагувало на 1–2 розряди, аміодарон дає шанс "погасити" хаос і стабілізувати ритм, зробивши наступні спроби ефективнішими.
Інші препарати — не для всіх
- Лідокаїн — як альтернатива аміодарону, якщо його немає або він неефективний.
- Магній сульфат — при підозрі на torsades de pointes (особливий тип аритмії).
- Атропін — при асистолії або тяжкій брадикардії (використовується рідко, лише за специфічними показами).
- Натрію бікарбонат — при вираженому метаболічному ацидозі, гіперкаліємії, отруєннях (наприклад, трициклічними антидепресантами).
🧪 Але пам’ятайте: жоден з цих препаратів не працює сам по собі. Без компресій грудної клітки та дефібриляції — вони неефективні.
А якщо немає лікаря? Що може зробити звичайна людина?
Насправді, в багатьох місцях є автоматичні зовнішні дефібрилятори (АЗД) — наприклад, у метро, супермаркетах, аеропортах.
Ці пристрої:
- самі аналізують серцевий ритм;
- дають голосові підказки;
- автоматично радять — давати розряд чи ні;
- безпечні навіть у руках непрофесіонала.
Важливо: не бійтеся — АЗД не дасть розряд, якщо він не потрібен. Але якщо вчасно підключити і діяти — шанси пацієнта зростають у рази.
Що буде, якщо цього не зробити?
Без дефібриляції фібриляція шлуночків переходить у асистолію — стан, коли серце повністю зупиняється. І після цього — навіть найкраща реанімація стає малоефективною. Вже за хвилини без дій мозок починає відмирати, і навіть при відновленні серцевого ритму пацієнт може залишитися з тяжким ураженням ЦНС.
У реаніматолога немає права на зволікання:
- він не чекає результатів аналізів;
- не читає інструкції — він вже знає що робити;
- не сумнівається в показаннях — він бачить пацієнта без пульсу.
Це точка неповернення, де кожна секунда — це або мозок, або його втрата. Саме тому алгоритми дій прописані до секунди. І кожен фахівець має їх знати як таблицю множення.
Висновок для пацієнта
- Дефібриляція — це не фільмова драма з криками "Заряд 300!", а точна, перевірена і єдина ефективна дія при деяких видах раптової зупинки серця.
- Вона має сенс лише у перші хвилини після втрати свідомості та пульсу.
- Її ефективність залежить від того, наскільки швидко почнете діяти.
- І так — лікар не чарівник. Він просто знає, коли й куди дати розряд, щоб ваше серце згадало, навіщо воно взагалі працює.