Антидепресанти, або "я вже не я"

Пацієнти, які чують від психіатра, що потрібно лікуватися антидепресантами, нерідко сприймають цю інформацію з надмірною тривожністю. Це не дивує лікаря, бо люди, які звертаються за консультацією, зазвичай, вже мають тривожність та страхи у зв’язку з своїм розладом. Дехто з них починає сперечатися стосовно доцільності прийому антидепресантів, хтось, взагалі, намагається одразу відмовитися від прийому медикаментів, або просить призначити щось інше, наприклад препарати "на травах" або "чарівну" таблетку, яка допомогла подрузі чи сусідці.

Причини подібного ставлення саме до антидепресантів можуть бути різними, наприклад, побоювання щодо зміни ваги, переживання стосовно впливу на лібідо, можливості виникнення залежності від таблеток, або навіть страх втратити "себе справжнього". Тобто є думка, що антидепресанти можуть змінити особистість, звести нанівець особливі, неповторні якості людини. Якщо перші дві причини, вкрай рідко, але можуть трапитися під час лікування антидепресантами, то останні – це безпідставний страх, який не має нічого спільного з реальністю, але може стати причиною вкрай негативних наслідків для пацієнта. Така тривожність, зазвичай, не з’являється безпідставно. Вона може виникати після почутих "міфів" про антидепресанти.

Відео дня

Кожному пацієнту слід зрозуміти, що на шляху до психічного здоров’я він завжди знаходиться не один, а разом зі своїм лікарем. Тому, якщо від прийому будь-яких медикаментів можуть виникати побічні прояви (це ж не свята вода!) – це обговорюється, за можливості, коригується аби зменшити чи повністю прибрати небажані побічні ефекти.

Але нерідко буває так, що додаткова тривога, яка з’являється у хворих у зв’язку зі страхом приймати антидепресанти (начитались міфів), проявляється у вигляді різноманітних соматичних проявів, які людина "приписує" побічним діям антидепресантів та відміняє їх прийом. І так може бути багато разів. А потім вже лікар психіатр не може знайти потрібні антидепресанти, щоби допомогти цій людині, тому що їх кількість не бескінечна. Тут потрібно терпелива довготривала психоосвітня робота та симптоматична терапія перш за все тривожного синдрому. І тільки після того, як ми знизимо рівень тривоги, тоді можливо додавати дуже обережно антидепресанти.

Проте, стосовно виникнення змін особистості внаслідок прийому антидепресантів, побоювання, взагалі, безпідставні. Справа в тому, що саме психічний розлад, а не лікування, може іноді змінювати особистість, наприклад, при шизофренії. І всі ті якості, якими вирізняється кожен з нас, ніяк не можуть проявлятися в стані, коли відбувається щоденна боротьба з психічним розладом. Як людина може проявлятися, розвиватися, досягати успіхів, реалізуватися в навчанні, кар’єрі, стосунках, якщо весь її потенціал витрачається на тривожність, страхи та ін.? Варто усвідомити, що страх, тривога, нав’язливі думки, небажання спілкування і т.д. – це симптоми ментального розладу, а не прояви особистості.

Пацієнти, які проходять лікування і починають поступово відчувати покращення, завжди кажуть, що нарешті можуть бути собою, а не "рабами" страхів, тривожності та внутрішніх переживань. У таких випадках життя припиняє "обертатися" довкола ментального розладу. Вона все більше заповнюється новими "барвами", тими, які раніше були недоступні, бо не вистачало внутрішніх ресурсів, сміливості, бажання і т. д., тобто, навпаки, обмеження зникають, а починається повноцінне життя. Людина відчуває, що повертається до справжнього себе, якими був до появи захворювання.

Тому не варто боятися антидепресантів, вони ніколи не змінять вашу особистість, на відміну від тих розладів, які здатні змусити людину повірити у свою слабкість, непотрібність, безсенсовність існування і стати причиною не лише перебування в хворобі, а навіть, втрати життя.

Наприклад, такий ментальний розлад, як депресія, є дуже небезпечним саме через можливість втратити людину. Захворювання змінює її відчуття реальності, сприйняття самого себе. Найчастіше виникає не лише апатія, а безнадія, упевненість в тому, що ніколи нічого не вийде, не буде цікавим, що всі довкола гарні, щасливі, а саме ця людина – невдаха, не така, яку можна любити, а нецікава, "пуста", а це означає, що потрібно перестати страждати і покінчити з собою.

Уявіть, які наслідки можуть статися при відсутності лікування від такого мислення… Добре, якщо поряд є родина, друзі, які помітять небезпечні зміни в поведінці, стануть свідками роздумів на подібні теми та звернуться за допомогою. На превеликий жаль, так буває далеко не завжди. Трапляються випадки, коли пацієнт не лише вкорочує собі життя, а навіть стає причиною загибелі інших людей.

Антидепресанти, які визнані дієвими препаратами в усьому цивілізованому світі, не зроблять людину позитивнішою, не додадуть її характеру нових якостей, але стовідсотково знизять відчуття страждання, які викликає не тільки депресія, а також такі ментальні розлади, як тривожні, панічні, фобічні, обсесивно-компульсивні (ОКР), посттравматичні стресові (ПТСР) розлади, розлади харчової поведінки (РХП) та ін., коли депресивний стан при цих розладах не спостерігається, не є основним синдромом. Чому так? Тому що ці антидепресанти покращують нейрообмін таких нейромедіаторів, як серотонін чи норадреналін. Лікування допоможе мислити адекватно в реальній ситуації, а не потрапляти в пастку відчуття, що все назавжди буде погано і нічого вже не можна вдіяти.

Іншою помилкою є надання антидепресантам властивостей "чарівної палички", яка вирішує абсолютно всі проблеми. Так само, як іноді ставлення пацієнта до лікаря стає таким, як у дитини до батьків, тобто виникає бажання перекласти на нього усю відповідальність і бути врятованим. Але, під час лікування важливо хотіти одужати і прикладати для цього максимальні зусилля. Спочатку – прислухатися до лікаря, виконувати його призначення, а далі бажано додати психотерапію аби усвідомити причини виникнення захворювання та попрацювати над зміною свого мислення, емоцій та поведінки, аби потім знову не довелося повертатися до прийому антидепресантів.