Як працюватиме пересадка органів в Україні: інтерв'ю з Ольгою Богомолець

Новий закон про трансплантологію, прийнятий парламентом минулого тижня, зчинив багато галасу. Одні вважають, що цей закон дозволить ділкам на чорному ринку пересадки органів буквально розбирати українців на запчастини. Інші вважають, що нарешті у безнадійних пацієнтів з'явився шанс на життя.

Як закон захищає українців від шахраїв? Скільки життів вдасться врятувати? Скільки коштуватимуть такі операції в Україні, у кого і як можуть тепер брати "запасні органи"? Про це OBOZREVATEL поговорив із народним депутатом, головою комітету з охорони здоров'я Ольгою Богомолець.

- Ольго Вадимівно, існує думка, що закон про трансплантацію відкриває двері для шахраїв. І зараз бідних українців почнуть розбирати на частини задешево. Як ви вважає, закон може захистити людей від цього?

Відео дня

- Дуже швидко розвію всі страхи. По-перше, у нас є закон про трансплантацію, не новий, а старий. Він був прийнятий у 1991 році. Трансплантація у нас дозволена в принципі. Але вона ніколи не працювала як система. І старий закон значно менш захищений, ніж новий, який ми нещодавно прийняли. У чому принципова різниця? Сьогодні, наприклад, у нас немає реєстру тих людей, яким потрібна пересадка. Цей закон створює таку інформаційну систему. І ми точно будемо бачити, кому і що потрібно, які люди потребують якої пересадки. Ця ж система передбачає, що у нас з'явиться перелік потенційних донорів. Людей, які готові добровільно продовжити життя іншим людям, врятувати їх уже після своєї смерті. Також закон ставить жорсткіші обмеження: не може стати донором той, хто загинув у зоні АТО, не може стати донором сирота, або нерозпізнана людина. Також донором можна стати лише в результаті раптової смерті. Люди, які вмирають від старості, не можуть бути донорами, оскільки їхні органи вже віджили своє.

Читайте: Трансплантологія в Україні: як врятувати тисячі життів

Також закон дозволяє самій людині дати згоду на вилучення своїх органів. А родичам першої лінії дозволяє вже після смерті близької людини дати згоду на пересадку її органів. Це те, що змінилося в законі.

Створення реєстрів і системи транспланткоордінаторов дозволить, щоб закон запрацював.

Парламент не підтримав ті моделі, які працюють в Індії, Білорусі, Росії. Там працює модель "презумпції згоди". Тобто у людини або її рідних не питають згоди на донорство. Якщо ти помер, то твої органи забирають заради порятунку іншої людини. Наприклад, в Індії це просто возведено в культ. Люди не просто не бояться цього, вони вважають, що це найвища нагорода, що твої нирки чи серце ще можуть пожити після твоєї смерті. Але оскільки церква була проти такого донорства, то парламент не пішов на це.

Також новий закон ставить більше обмежень для розвитку чорної трансплантології.

Закон про трансплантологію - це закон не лише про пересадку органів. Це закон про майбутнє медицини і майбутнє людей. Тому що є багато хвороб, які ми так і не навчилися лікувати. Наприклад, інфаркт міокарда - локальна смерть маленької ділянки серця. Жива тканина серця замінюється рубцем, і в результаті людина на все життя залишається з такою діляночкою серця, яка не дозволяє йому повноцінно працювати, як насос. Але в майбутньому можна буде пересаджувати латки з міоцитів серцевих клітин замість рубця. Також можна буде робити 3D каркаси. Для цього і потрібен цей закон, який відкриває нам шлях у цивілізований світ.

- Виходить, що якщо людина за життя не написала документ про те, що вона згодна на пересадку органів, але після її смерті все можуть вирішити її родичі. А якщо людина в принципі не хоче цього? Що треба зробити, щоб і родичі не давали згоди?

- Є три опції, які ви можете внести до реєстру. Перше - згоду. До речі, ви маєте повне право і передумати, тоді ваші дані повинні будуть прибрати з реєстру. Друге - ви можете зафіксувати в реєстрі, що ви категорично не хочете, щоб ваші органи після смерті пересаджували. І ніякі родичі вже не зможуть змінити ваше рішення. І третє - вашої згоди чи незгоди в реєстрі немає взагалі, ви нічого не заявили. В такому випадку ваші родичі зможуть прийняти рішення. Можливо, що ви усно з ними обговорювали це питання і висловлювалися на тему, чи хочете ви, щоб ваше серце після смерті билося в тілі іншої людини. Таке ж теж може бути.

- Родичі отримуватимуть за це гроші?

- Ні. Всю система побудовано таким чином, що трансплантацію органів не можна компенсувати матеріально. У законі прописана лише одна опція з можливістю компенсації державою - для донорів клітин кісткового мозку. Якщо людина витратила свій час, гроші на проїзд, пропустила день на роботі, щоб приїхати і стати донором кісткового мозку, то держава може їй компенсувати проїзд.

Читайте: "Чорні трансплантологи": українцям розповіли, чи можлива активізація "мисливців за органами"

- Чи будуть операції з пересадки органів в Україні дешевшими, ніж за кордоном?

- Ми витратили за десять років 2 млрд гривень на лікування наших пацієнтів за кордоном. Сьогодні операція з трансплантації кісткового мозку в Білорусі коштує 150 тис євро. В Україні ми зможемо цю операцію зробити в 3-5 разів дешевше. А це означає, що за ці ж гроші ми зможемо вилікувати більше пацієнтів і дамо роботу нашим лікарям. Цього року на лікування за кордоном ми виділи 700 млн грн, здебільшого це трансплантація і пересадка кісткового мозку. Тепер ці гроші залишатимуться в країні.

- Лікарі отримуватимуть гонорари за такі операції?

- У законі це не передбачено.

- Але в такому випадку лікарі знову вимагатимуть хабарі за такі операції.

- Я вважаю, що сьогоднішня система оплати праці лікарів та медиків підштовхує людей до цього. Як можна вижити і виховати своїх дітей, отримуючи зарплату 3200 грн? Сьогодні лікар, медсестра і санітарка отримують однакову зарплату. Це політика держави, яка знищує медицину. У нас всі медики - волонтери. Чому суддя, який виносить рішення, отримує 100-150 тис грн, а лікар, який рятує життя пацієнтів, має бути жебраком і шукати собі якісь інші заробітки?

Я вважаю, що лікарю треба платити високу зарплату, а не відсотки від кількості проведених ним операцій. І спроба лікарів змусити заробляти гроші ще більше дискредитує систему здоров'я. Тому що завданням лікаря буде - зробити більше операцій, щоб заробити. На жаль, з нинішнім керівництвом МОЗ ця проблема не буде вирішена. Бо вони впевнені, що у нас лікарів занадто багато, тому роблять все, щоб видавити їх за кордон. За даними наших профспілок за кордон уже виїхало 60 тисяч медиків. На них чекає Литва, Естонія, Польща, Румунія і навіть Німеччина. Але їдуть не ті, кому залишилося кілька років до пенсії або лікарі-початківці. Їдуть ті, у кого досвід 10-20 років. Фактично знищується наш кадровий потенціал. Тому питання зарплати лікарів зараз стоїть гостро. Щоб трансплантація розвивалася в Україні, лікарі повинні отримувати гідну зарплату.

- Буде створено електронний реєстр, куди вноситимуться дані всіх, хто згоден після смерті віддати органи. Наскільки реєстр буде захищений? Адже ми знаємо, як хакери вміють ламати всі реєстри. Уявляєте, якщо дані цих людей опиняться в руках сторонніх? Лікарі матимуть доступ до цього реєстру?

- Ні, лікарі не будуть мати доступу до реєстрів, вони борються за життя кожного пацієнта. Буде створена система транспланткоординаторів. Не треба, щоб вони були в кожній лікарні, вони будуть на рівні областей, наприклад. Вони і будуть мати доступ до реєстрів. Я вам поясню, як відбуватиметься процедура забирання органу. Наприклад, сталася ДТП. Поліція приїздить, потерпілий живий, але сильно травмований. Його швидка повинна доправити в лікарню. Він ще дихає, його підключають до апарату штучної вентиляції легень, але настає смерть мозку пацієнта. Причому зафіксувати це повинні одночасно троє лікарів. Також є спеціальні апарати, які визначають смерть мозку. Таке обладнання має бути всюди, де роблять пересадку органів. Не на око, не на нюх, а прилад має встановити - чи здатний мозок ще відновитися. І лише після констатації смерті мозку звертаються до транспланткоординатора. Саме він перевіряє реєстр, і з'ясовує, чи є в ньому цей пацієнт. Якщо немає, то розмовлятимуть з його найближчими родичами, чи дадуть вони згоду на пересадку. Якщо рідні згодні, або людина є в реєстрі донорів, у такому випадку починається процес підбору реципієнтів, тобто кому орган може підійти. Також проводять УЗД і повний аналіз крові, щоб переконатися, що у людини немає таких хвороб як СНІД, гепатит тощо. Щоб реципієнту підійшло, наприклад, серце, то приблизний вік, зріст і вага цих людей повинні бути однаковими. Бо, якщо донор на зріст 1.85 м і на вагу 120 кг, то пересадити його орган людині зі зростом 1.60 і вагою 58 кг неможливо. Бо серце просто не вміститься у грудній клітці. Це тільки в кіно показують, що пересадити орган можна легко, а насправді ні. Коли знаходять відповідного хворого, вирішують, як його доправити, готують до операції.

Читайте: Зайшли у глухий кут: трансплантолог розповів, як заробляють на українцях

- А якщо аварія сталася на сільській дорозі, і людину привезли до районної лікарні? То як там можливо провести такі складні процедури?

- Ніяк. Коли наші районні лікарні будуть достатньо обладнані і зможуть інструментально діагностувати смерть мозку, тоді можна обговорювати і подумати, як забезпечити процес пересадки органів там. Поки у нас не буде обладнання, процес буде тільки вибудовуватися. Думаю, у нас мають бути пілотні точки, де лікарі вже робили пересадку. І потрібні реєстри.

- Як буде вибудовуватися черга людей, яким потрібна пересадка органів? Хто матиме першочергове право, а хто чекатиме? Чи зможе хтось вплинути на те, щоб нирку в першу чергу отримав його близький? Як це контролюватимуть?

- Я вже пояснила процедуру підбору органу, адже не кожному він може підійти. Якщо він підходить відразу декільком людям, то першим у черзі буде той, кому він найбільше необхідний за медичними приписами.

- Скільки зараз людей стоїть у черзі на пересадку органів? Які органи їм потрібні?

- У нас зараз немає державної черги, тому точно сказати, скільки людей потребує пересадки - неможливо. Тільки нові реєстри дозволять побачити, хто і чого у нас чекає. Щорічна потреба в пересадці 5 тис. осіб, причому щороку 3400 людей помирає, не дочекавшись трансплантації. Є локальні списки в різних лікарнях. Наш головний трансплантолог Никоненко сказав, що у них є лист очікування, в якому 200 осіб потребують трансплантації нирок. Є черга тих, кого держава відправляє на лікування за кордон. Але не всіх держава відправляє, і не всі можуть дочекатися цієї операції.

Читайте: Трансплантація в Україні: Богомолець назвала ключовий момент закону

- А щодо пересадки кісткового мозку?

- Україна сьогодні робить трансплантації кісткового мозку. Але пацієнтам не вистачає препаратів. МОЗ не закуповує ліки в потрібній кількості. Уявіть, що перед пересадкою кісткового мозку людині необхідно пройти курс або навіть кілька курсів хіміотерапії. Вартість кожного - десятки, а то і сотні тисяч гривень на місяць. Парламент виділив на це гроші, і МОЗ, маючи їх, займається дивними речами. Адже в переліку ліків для курсу хіміотерапії відразу кілька найменувань. Окремо ці препарати не працюють. Потрібно відразу кілька, щоб зупинити хворобу. А МОЗ їх не завозить. Одні препарати можуть прийти через півроку, інші - через рік, треті - через 18 місяців. Хоча гроші на них виділені.Також від МОЗ уже два роки ми не можемо домогтися єдиного документа, який би дозволяв Україні закуповувати за кордоном у міжнародному банку стовбурові клітини і привозити їх сюди. Якщо у нас немає необхідного донора, то ми можемо просто купити ці клітини і привезти. Кілька разів МОЗу комітет давав доручення розробити документ, але за два роки нічого не зроблено. Тому роботу цього відомства ми вважаємо незадовільною.Така ж ситуація і з відправкою українців на лікування за кордон. Гроші виводяться, але договори не підписуються, пацієнти змушені чекати. Також і з людьми, які перенесли трансплантацію. Після цього їм потрібне дороге лікування, а препаратів немає, і вони просто змушені жебракувати.

- Коли реально запрацює новий закон?

- У законі прописано, що реєстр, без якого закон не розпочне роботу, має бути створений до кінця цього року. Після цього, з 2019 року Закон почне працювати. Для цього ми створимо робочу групу, щоб там були представники МВС, СБУ, прокуратури МОН, МОЗ - які б напрацювали дорожню карту, як імплементувати цей документ. Адже в прийнятому законі дана рамка - презумпція незгоди і реєстр. Яким він буде і як це буде відбуватися - над цим потрібно працювати.